«Ми...»

Юрій Буряк

Ми

зустрі-

лися з ним

на горі, з ним,

чий дід з кардиналом

Сліпим відбував пока-

рання, він стояв на горі

у снігу, потім раптом упав

я подав йому руку і він підій-

нявся, він постав з того снігу,

він затявся постати й нарешті під-

нявся, мої жили набрякли і м’язи напру-

жились вкрай, це був плай передгір’я Олімпу,

а може, Говерли, він до мене теплішав, а згодом і геть

потеплішав і з нього поперло, кожен віддих народжу-

вав хмару, і ми прошкували крізь хмари нагір’ям,

вкритим снігом як пір’ям,

я чекав: ну коли ж це Афіна

язика йому дужче розв’яже

і попре з нього не покаяння?

Кардинала Сліпого

прикликати б тут до зізнання!

Потім входили в браму,

в якийсь монастир.