«Кі-...»

Юрій Буряк

Кі-

нець 80-х,

на Лепській

театр, гастроном,

будинок Уварових, тут

допитували Затонського,

лігво комісарове в експро-

прійованому будинку, вул. Чекістів

ще з тих, нечистих, кров’ю заляпаних,

музей Києва, він же світлих покоїв про-

образ апартаментів з котрогось роману Алданова;

телефон… дзвінок… з Петриківки голос маленького

сина, осінь вогненна, сріберна павутина над Стіксом,

сонце як золотий павук, ти б’єшся об стінку, людино,

б’єшся в падучій кохання, в київських кленах, на розі

Толстого і Вєтрова, на Володимирській гірці і на алеях

під Інститутом шляхетних дівчат; розмови і сльози,

і ще можна пробачити, біля чат, на чатах, на

непочатих дівчатах печать посвяти

в жриці палання, андріївських

і георгіївських, шпенглерів-

ське смеркання, занепад

Європи, передчуття

Ренесансу;

Труханів острів,

Трухан, бачиш

гримасу,

тримайся,

а суть

від-

криється,

суть відкриється,

потім.