Глодове дерево

Юрій Буряк

Ти залишилось від часів Мазепи стояти над берегом затоки Самарської, було

вас багато, глодові дерева не ростуть поодинці, ти залишилось тільки одне

понад берегом річки козацької, яка стане іржавцем, гиблим болотом;

глодове дерево на блакитняві неба з розгіллям над пам’яттю самарських

братів, що тікають з полону, скільки птиць на тобі спочивало; скільки зозуль

відкувало, глодове дерево понад затокою, раритет степової рослинності,

знімок століть: сімнадцяте, вісімнадцяте…;

ластівки не прилітають, посмітюхи вимерли, черепахи опустились у мезоліт;

а скільки глоду ще над Оріллю, скільки вечорів приходять безсмертниками у

затінок глодовий;

займища глоду у Римському лісі над Самотканню в час цвітіння, ні з чим

незрівнянна духмяність часу минущого, часу зі шкірою запаху глоду, і колючого

віття, на якому китайки чиєїсь кров багряніє, клапоть шовку і пасмо із кінської

гриви.