Скалки. 1

Юрій Буряк

Чути

як люди

сходяться

до хати лип’янської;

ранок, вони йдуть з кла-

довища, з ними брат мій,

вони поминатимуть сусіда,

який восени відійшов, зараз весна,

солов’ї вночі розколюють тишу понад

Оріллю, ще вільним селом, ще не скуп-

леним феодалами, бидлом учорашнього

дня, що має сталеві нерви і перекушує колю-

чі дроти зубами; сон був: мене бальзамува-

ли, весь набір чудодійного зілля відкар-

бував Господь, але я його не відтворю;

ці люди з Лип’янки з божевільними

дітьми, така Україна, в іконоста-

сі наші святі потомилися

ждати, люди живуть

після смерті, але

що вони вдіють?

І ми, поминаль-

ники, що ми

удіємо? Так до-

ростаєш до

тестаменту Тараса,

коли серце надірване,

коли око не бачить.

Прокидайся, козаче!

Не прикидайся. Ти не помер.