30 мартобря. 100 років самотності (5)

Юрій Буряк

“Я, Грегор, Аракела внук,

прибув до Манкрмана” в обозі,

пишу на камені, в якомусь льосі,

де ледве чути літургії гук.

Все щезне, та не щезне диво рук,

слова оці (о Господи, на оці

сльоза, при Нарекаці і Маштоці –

що ці слова, бліді, як тіні мук!)

Усе мине, і руки теж минуть.

А камінь… Камінь скришиться, мабуть.

Тоді й молитва перейде століття.

І той, хто прочитає напис, тінь

Грегора побачить, льох і віття

якогось дерева, яке шумить. “Амінь.

Помилуй, Господи!..”