У борах під Києвом

Юрій Буряк

залишиться запах конвалій, прілого листя, а восени – грибів,

дим з хатинки, яка тут зосталася, либонь, від часів Батия,

дим крізь груди проходить по небу, здається тобі,

що стоїш понад трасою і голосуєш “на Київ”.

Тут нікого нема вже, давно і назавжди, навік,

і найтриваліше те, що в пам’ятку над головою

чи в голові. Ти ще любиш її, ти її чоловік,

але вивірка жовта уже пролітає крізь хвою.

І не знати куди. Де той пере?лісок, та горловина,

що її порятує, коли загойдається соснами днина

і вона пролетить, залишаючи слід угорі.

І тобі передасться оте відчуття мимоволі.

Безперервного руху. Той згусток летючої долі

поміж сосон високих її потаємних доріг.