2

Юрій Буряк

Ліжко вросло у вербу в Кардашівці,

етнобузок на засвіченій плівці.

Зсунувся з крокв старий очерет,

як декорації до оперет.

Не прилітали киї з ластівками,

штири летіло киї з саквами,

тільки один провисає з кутка

в лоно,

і лутка з ослоном,

і ткаль

мало не з кожної хати зітхання

з вибитих шиб, чути шепіт, хурчання

прядок, які і зіткали сей світ,

гнізда лелечі і живопліт,

в осінь у води з небом прийшов ти,

крин у лататті, з береста жовтим

листям на воду, в сечу Іллі

падають тінями журавлі.

Крики лунають із очерету

тих, що не в ирій.тих, що у Лету –

тих, що не можуть здійнятися з гнізд,

шротом протяті, на перевіз

і на мілини між берегами

з білими зграями дивної гами

звуками змовників чи втікачів –

гомін журливий давніх часів;

барва різка рознімає їм крила –

пурпур кашкета, порох від тіла;

крила птахам цим вибілив час,

станеш на грудку чи на рівчак –

той,хто на варті, зразу помітить

те, що збагнути їх не зумів ти.

Далі від людського ока, мерщій –

вирій не вирій, вир веремій,

барвою сею відторгнення бруду…

Чим не початок Страшного Суду?!