6

Юрій Буряк

У тім замку вікно

ґратчасте, з вікна –

труба телескопа, Копернік

визначає відстань,

Земля летить, а серпанок

Сатурна вже налився

оком червоним короля

Сигізмунда, наша система

астрономічним числом

клітин наближається до

катастрофи, молоді зірки

не народжуються в наших

околах, по черзі гаснуть

світила, на яких буяло життя;

зоряний порошок не врятує,

згорнуто зоряну мапу;

найбільші сузір’я Галактики

у віддзеркаленні стануть

мертвими водами і стечуть

у ґрунт; інтегральний ґрунт,

і твого астралу, небожителю!

Слова лежать камінням,

вергаєш брили слів: де твій

паросток? Небожителю, ми

ще в землі, а тебе вже немає;

фалоси з крилами серафимів,

пам’ять етносу, автентичної матерії,

матриця материнства, зоряна матка,

спермопади фосфоресцентні

в снігопадах спогадів.