Балада про найкращого брата

Езра Паунд (переклад Юрія Буряка)

(Так казав Симон Зилот невдовзі після Голготи)

То невже пропав би Найкращий Брат

Через шибеницю й панотців?

Він був сміливцем, любив життя

І в море найпершим плив.

Коли пов’язали в пута Його,

Він гордо себе повів.

– Геть відступіть, – рік Найкращий Брат, –

Бійтеся за синів! –

І в полоні Він був найвільнішим з усіх,

Зі сторожі зі сміхом кпив:

– То чому ж самого в місті мене

З вас ніхто не схопив? –

Кров свою із червоним вином

Востаннє із учнями пив,

Не святенником був наш Найкращий Брат,

А мужем серед мужів.

Бачив я й те, як Він гнав міняйл

Із храму й ключами бив –

Через те, що у Храмі Святому крам

По руках гендлярів ходив.

І до Книги Йому не дали б увійти,

Сіть сплітаючи з ланцюгів;

Та не книжний хробак наш Найкращий Брат,

Бо відкрите море любив.

Хтось казав, що впіймали Його в сильці –

Дурень, – думкою багатів!

– Вирушаю на свято, – промовив так

І пішов, як був, до катів.

– Зріли ви, як сліпців і калік зціляв, –

Мовив, – як воскрешав мерців,

Тож дивіться тепер, як помру за вас, –

Так сказав і не зрадив слів.

Сином Божим був наш Найкращий Брат,

Обертав усіх на братів.

Бачив я, як людиною бувши, Він

Глянув на своїх ворогів.

Не кричав, як цвяхи вбивали Йому,

Сліз потоків не лив;

Небо псами багряними йшло вгорі,

Але й це Він мовчки стерпів.

Бачив я, як людей з Галілеї Він

Просто неба учив.

Люд ридав, коли ніс Він на смерть

В очах Своїх моря гнів.

Моря, яке не квапиться в путь

Під батогами вітрів,

Моря, що, як і Генисарет,

Отишене лиш від слів.

Учив людей наш Найкращий Брат.

Донині ще з тих часів

Хто каже, що вмер наш Спільник Благий,

Дурніший за дурнів усіх.

Я бачив Його, коли Він їв мед,

Прикутий цвяхами катів.