4

Юрій Буряк

Ніч після дощу. Пісня дощу

звучить без угаву, пісня дощу

над нічним багаттям

після розмов мовчазливих, після розмов очима.

Які, святоликий друже, промовисті очі в тебе!

Твоїм очам – блискавки слів, пучки розрядів –

з очей побратима.

Фрески на бистрині Орелі – помножений

образ твій,

ворожба Візантії – блакиті й золота –

на гранях твого обличчя.

А коли зазирнеш униз, глянеш на світле дно –

озорені дзвони дзвонять із глибини ріки.

Ніч поблизу Орелі, поблизу макових піль,

нектар і дух медвяний. Життя – його дух

дурманний!

Все поле заквітло раптом – вибух (свято

палання).

Куди лишне кинеш зором – у небо червоні сходи.

Маковими полями

йти по червоних сходах

вгору – і ніч забути, день повернути зору,

паланням живити душу, спалення дух скорити,

серцями вгрузати в чорнозем,

у землю, яру і плідну.