5

Юрій Буряк

Макове горно уяви,

остуджене образом сніжного тіла.

Дівчинка світлойменна, що виліковує голосом.

Знову – лоза Ізольди і солов’ї Трістана?

Давнє… увічнене в її голосі –

іншою, матір’ю котрогось з князів,

Що омивала рани своєму ладо

і голосила на стінах фортечних.

Те, що наскрізно вражає полум’ям, –

думати тільки проте, яка чистота,

яке світле волосся!

Як воно напинається від подуву вітру.

О квітко в схові такого цвіту!

Я знаходжу тебе в зеленярки в оне літо

на якомусь великому ринку

в букеті оксамитних гвоздик:

усі – різного кольору,

і ти – найнепомітніша. Я відчуваю, як починає

гоготіти вогонь у пелюстковому горні.

Дочекатися розквіту. Це ще тільки початок.

Ще тільки початок. Тільки початок.