Ars Poetica. Ua. XX c.

Юрій Буряк

На рейді голубий лінкор,

сталевий із бійницями есмінець,

вікно в Європу є, потрібен коридор

до Азії,

а в нас наразі є

дворянка й різночинець.

З десяток флейт і золотий

кларнет – не зіграні, с. б, самодостатні;

ти кажеш – “німець”? Він і римлян молотив.

Напевно, ми

не з тими нервами:

не здатні чи не стадні.

За срібним віком – буря й на-

тиск: бісівіада й бетховеніана,

що добре видно з візій Бажана:

за римою –

з варяг у греки й римляни,

а музика – органна.

Тому що затесався Клен?

Чи атонал атолу пан Антонич?

Тому що музу зґвалтував олігофрен,

до Спілки ню

привів з бандурою й сопілкою,

вожак гусей і наш погонич;

одні пішли за терикон,

а інших вивезли на баржі в Біле море,

про що й застерігав сатирикон:

зі жменькою

в конторі теревенькають,

а решта, нпр., соловецьким хором

дає концерти на замов-

лення придонних риб, камчатських крабів

у барокових неводах доносів і обмов,

за друзями

сумують камбала з мерлузою

доби не-Хамурапі.

А ще тоді була війна,

князь тьми опанував дитинець:

Європа нас угледіла з вікна

і з пужалном

робити нужники

тут заходився німець;

покрив усе довкіл бетон,

хто в шанці заховався, хто у бункер,

але й без цього рідне слово – моветон:

спаскуджене

над Пслом і Удаєм,

червоне як фурункул.

На цьому ставить крапку слід.

Бо потім наростало свіже м’ясо,

і не один вознісся в нас піїт

до неба ще,

й сей постамент – ганебище,

яке нас в’яже з часом.