«Вночі я прокидаюся від звуків…»

Юрій Буряк

Вночі я прокидаюся від звуків,

що спричиняє будівельний бум:

вбивають палі, й жертви беззаконня,

тут убієнні, молять небеса,

та марно, ліхтарями по будинках

в апофеозі будівельний бум

їм дозволяє бити і гатити

по жертвах і освячених кістках,

до писка мера з рисами дебіла

автоматично тягнеться рука;

дебільно він всміхається з плаката,

з біґборда, т. б. м., пиката морда,

посеред жахів знищеного міста,

де від бензину вимерли дерева

й від безгрошів’я люди мруть щодня;

щасливу пику нашого банкіра,

що в смерті винен тисячі тварин,

обрали до тварин подібні люди,

доведені нуждою до ганьби,

отож молю усіх конфесій богів,

щоб мільйонера обернули в злидня

і привели до тями камарилью –

спалили всі біґборди і будівлі

порозбирали, що він будував,

і повернули Києву обличчя,

не схоже на клієнта Інтерпола

й на пацієнта Павлівки хоча б.