«Так, це було і не стало сном…»

Юрій Буряк

Так, це було і не стало сном,

а розтяглося на все життя,

була горілка і був облом,

ніч тулилась бродячим псом

до скла майстерні, і я протяг

ще один день і ще одну ніч;

добре, що був тоді Кива, але

пиятика це є непевна річ,

з мови зісковзує до наріч,

дарма що музикою був Олег

і річ не в словах, а в музиці вже.

Осінь була і періщив дощ,

я був дощу того протеже,

а ти мов писанка Фаберже –

речей божественних трощ;

з майстерні йшов на вокзал,

ніч пройшла в маячні, мені

інший Олег перед тим сказав:

вирви з душі те, що мучить, назав-

жди, йди і не жди, а дій, ні-

чого не бійся…

стояли люди перед метро,

заповідався ще один день,

я думав про неї, але нутром

знав, що не порятує Дніпро

і жде мене там Ігрень:

любов і безум, напевно, так

принаймні в мене було,

і тут Господь подав мені знак,

мовляв, подивись довкіл, чувак,

оно дівча, ти проти неї – фуфло,

в кулак візьми себе, автопілот

доправить тебе туди, куди

слід – у рай чи на ешафот,

та лиш не дихай на неї – в рот,

якщо просить Бог, набери води,

а потім – освідчуйся, і коли

Я скажу – на коліна впади.