(в)

Юрій Буряк

Я пам’ятник собі воздвиг у слові

на згарищі усіх полеглих націй.

Олександрійський стовп, я не Горацій,

та відродив себе у рідній мові

на попелищі знищених мільйонів,

пожарищах, змуштрованих на плаці,

у крематоріях русифікацій,

де смерть з життям зійшлись, на прикордонні.

Я сам собі, я стовп без демаркацій

у колі муз та монструазних грацій.

Мій стовп не фал, не шпиль, не мавзолей,

але неперебутня в ньому сила:

я – пам’ятник чумі, котра косила

і на котрій поставив я оцей.