Січневий диптих

Юрій Буряк

Олександрові Климчуку

1

В холодному

хрещенському Хмельницькому,

у сніговій дірі,

такі майстри і піснярі,

що на Михайла Слабошпицького

злітаються, як снігурі.

На аркуші

із нотами каракулі

ось-ось впадуть униз,

звучить подільський полонез,

так просто плакали-балакали,

що не помітили реприз,

письмен, живцем

узятих із вогню,

і вод, наповнених

сльозами чи матерією, дню

цьому до пари, адже менш за все

тут думається про платню

(і плату теж)

за муки від просвітництва –

у берегах снігів.

О, скільки у снігах братів,

розкиданих від Києва до Вінниці,

в прямій – від Керчі по Чортків!

2

Вся ніч гула від калорифера

і снилась лялька надувна,

бурулі падали із шифером,

свистіло протягом з вікна.

З високих вікон філармонії

музичила зимова ніч,

під заметільну фісгармонію

ти готував на ранок спіч.

Запам’ятається будиночком

ампірним зимна ця пора:

вікно овальне, срібна ринвочка

і строга лінія пера.