Сторож ботсаду

Юрій Буряк

Він обходить алеями парк – взимку в лункому повітрі під гавкіт пса (це були Барсік, Альф, Пальма і Лорд – царство небесне їм, псам Ботсаду, і їхнім довірливим друзям і дітям, а гицелям – смерть і геєнна вогненна); влітку вологим асфальтом після дощу іде поміж равликів; виходить з будинку Беретті і повз ясен з могутньою кроною над містком, попід каштанами першими київськими до Гірки Траутфетера з ліхтарем чавунним і маскаронами, німота яких свідчить про відсутність структури Розкішного Саду, Ідеального Саду його засновників; а він почався зовсім не ідеально – наслідком бунту поляків у Кременці, опальні поляки в ліцеї, і Сад Кременецький опальний, дерева опальні; бунтівники йшли по етапу в Сибір, а дерева – по етапу на Київ, ті, що вижили, – старовинний маньчжурський горіх, давня сакура, липа з дуплами для горіхів, де я годував уцілілих вивірок, яких ставало дедалі менше, клен європейський, кизил, пінії в темряві парку ілюмінують до мурашок по спині, коли уночі під скрики ворона проходять тіні; або навесні не прогавити треба день буяння великої сакури, самурайського древа змовників, що при свічках клялися, кров’ю клятву скропивши: «Єще Польска не згінєла!» , на Лєдоховського домі маскарон понад входом, спохмурнівши чолом, перед ними схилявся, упокорені аристократи Kijowa;

на алеях вночі можна стріти Роговича чи Пирогова, імператорський почет, філерів із таємної жандармерії, а з гори Траутфетера (a la Стоунхендж) видно обрії в дальніх загравах за Батиєвою горою, наче спалахи з жерл танків – чи то розстрілу Думи, чи «Аврора» стріляє в Адміралтейську голку, чи фашисти розстрілюють комсомолку, чи новомученика чергового на хресті розпинають Батиєві туми, а стрілець-ополченець на горі супротивній помирає картинно під час карантину повальної русифікації без християнської сатисфакції; сюди долинає галас великих майданів, уривки гасел: «Київ – духовна Мекка», «Геть комуняк!», «Давай президента-зека!», «Всі президенти – зеки народу», «У рік Білого тигра оберемо сіру крисюлю!», «Ура! Говерли гівна, це той, що із нас зробить кулю!», крики футбольних тифозі, в нічному небі феєрверки дітей скоробагатьків, скрегіт гальм біля «Калібана». Промені прожекторів розважальних закладів долинають у цю оазу спокою вегетативного спокою хвойно-рододендрово-шипшинно-сафорового, коли сторож проходить з собакою повз басейн чи недільного дня Пальма алеями для київських пань вигулює своїх приречених цуценят;

дуби і клени дубоподібні – крони їхні узимку, влітку і навесні, басейни з рибами і тритонами, три роки поспіль перелітні качки залітали в Ботсад, сторож стежив місячні плеса, скалки світу, що колись був прекрасним;

звідси каштани вийшли на Київ і пішли переможно до буму машинного цих клятих японців, які не можуть спинити виробництва автівок, які поспішають забутувати світ високотехнічним брухтом, немов завтра, як після Пірл-Харбора вибухне Хіросіма, і каштани вже гинуть і гінго загине, яке не взяла навіть атомна бомба;

гінґо жіноче і чоловіче, священні дерева буддійського храму; якісь партизани вирубували, можливо, завдяки цим деревам лишились живими; листя гінґо опадає враз після першого заморозку: вчора стояло воно зеленим, а завтра – купами листя вгорнуто стовбур і голе гілля, на чоловічому дереві тестикули ягід довго висять як причандали грішників, кастрованих Буддою;

в задушливій ночі влітку шумлять водограї поливальних машин на «китайській» ділянці із шипшиною Роксбурґа, чорноягідною шипшиною, жовтоцвітом, ліріодендроном і тюльпановим деревом і на плантації папороті; буває центр столиці в оазі беруть в облогу їжаки, і треба обережності, щоб у темряві не перечепитися об трубу чи не наткнутися на їжака, тоді ніч, мов Кличко, може залізного кулака появити з асфальту, і ходить сторож з фінгалами, мальовничий як екзотичне дерево;

злодій приходить не лише під Новий рік, вони розуміються на дендрореліктах, деякі рослини коштують більше, ніж вілла на Мальті; життя сторожів, усіх разом узятих, стільки не коштує, тому вся надія лише на собак, які гинуть раніше, їх підставляють «свої», «із наводчиків», гицлям їх продають чи отруту домішують в їдло; сторожі теж помирають дуже часто загадковою смертю – від переляку, від серцевої нестачі, від алкогольної лихоманки, коли серце переповнює біль за життя рослин, за життя собак, вивірок, птахів і частково людей (навіть серед чудовиськ трапляються винятки).