Зошит з ботанічного саду

Юрій Буряк

1

Керія японська – кулька жовта вогняна,

Пам’яті солодка злотка-глибина!

Впали ризи, шати плоті золоті –

Сокровенне тіло в наготі.

2

Крізь мокре листя – стовп огненний,

Рубін у золотій оправі –

Огонь духовний невтоленний

Чи сльози Господа криваві.

3

Бокаут, дерево залізне,

В іржавім листі – ржа століть,

Щоосені багрянолисто

за кимсь і плаче і горить.

4

Я йшов по лавах вздовж бортів триреми,

Як прибережний мак, тобі той образ паленів.

Був час, була земля, був материк окремий,

Тепер – розрив.

5

Хеномелес чудовий махровий,

Наче краплі гранатових щеп.

Під років непроникним покровом

Тільки спека нестерпна і степ.

6

Не імператор – кущ рододендрона

Над водами вогнем квіток дрібниться:

Кривавим обручем ряхтить на дні корона,

Безодні покриває багряниця.

7

Шипшина жовта, біла і багряна,

Й шипшина Роксбурґа – усе це знов летить.

Під пелюстками – цвяхи, рана рвана,

І десять літ в одну забито мить.

8

Він крізь приціл на храм дивився:

Вогнем прочитаний Коран,

Бокаута криваве листя,

Страшні троянди свіжих ран

З Гафізового середмістя.

11

Храм і ангел обвуглений

Понад ним – охоронцем.

Калоцедрусе збіжистий,

Ти так само обчухраний

І обсмалений сонцем.

12

Ожина визирне прегірко –

І погляд кришиться на вугіль;

Старий ліхтар, альпійська гірка,

Небесний град тутешніх духів.

13

Шипшина знову забіліла

Після дощу в спекотний день,

Де тінь розіп’ятого тіла

І погляд палених вишень.

14

Червоні пуп’янки шипшини,

А квітне білим,

Кущем поєднані єдиним

І світом цілим.

15

Трава і папороть ростуть

З очей убитих собачат:

Жорстокість гицелів як ртуть

Накрила сад.

17

Сині дзвіночки крізь перший сніг,

Довкола нападало листя гінґо;

І по всьому саду – білий жасмин,

З-за винограду – самотні вікна.

18

Спогад про візит понтифіка до Києва

Ні цуценят, ні миски.

Повідпускали гальма.

Приїхав Папа Римський,

А постраждала Пальма.

19

Вість Благовісту –

Магнолій бутони,

Світло-рожеві, темно-рожеві…

Білі рододендрони.

20

(Благовіст)

Кизил ніжно-зелений

На темній хвої тсуґи,

Гаками із ебену

Криві дубові дуги.

21

Проліски синьозорі,

Сонце багрянокриле.

День янголів собору

В архангела Гавриїла.

24

Рясний магнолієвий цвіт.

Однак і він лиш одноденка.

Летить пелюстя з білих віт,

А слідом лине тінь Скопенка.

26

Після дощу

Ось ти із равликом у руці,

Насуваються дні осінні;

Під кизилом на ялівці

Діаманти на павутинні.

27

Ще дух тримає тіло, та вже налита рана

Гранатовим підтьоком поміж гілляччя зяє,

Мов зарубки на плоті, бо слів таких немає,

Варавви образ поряд, барбарис клептомана.

28

Кіт по теплиці пройшов,

Скрикнув тривожно дрізд;

Крук із сосни збив сніг,

І, не знайшовши гнізд,

Дужо змахнув крильми

Й перелетів на горіх.

30

Із ботсадівського чрева

Ожеледиця-сльота

Занявчала, наче мева, –

То літає по деревах

Сойка з голосом кота.

31

Сніг – на тую Хокусая,

Дерево тюльпанне,

На альтанку над сараєм,

О, “осанна”!