Канада: 1998

Юрій Буряк

Страсті Христові Курилика схожі з потоками Ніагари,

вбрання голосільниць – із саваном білим,

яким вгортали Його після зняття з Хреста,

і кожна крапля Крові Його схожа бувала з ударом

води, що падала з Неба тисячоліття ціле

міліардами крапель крові з Вказівного Перста

чи з Великого Пальця Його Ноги, це не важливо, й ні пари

з вуст – тільки хмари! А в хмарах тих – тисячі доль-розпорошень – нами

розсіяних крапель – при Христовім Тілі,

і кожна з тих крапель – в марево перероста,

білі й срібні потоки, підсвітлювані ліхтарями.

Хрест Ніагари в Небі – минуть покоління цілі

в інших країнах світу – все, що Господь роздав,

повториться в Україні: один до одного зі ста до ста.

*

Я летів над озерами, тсуґою вкритих,

над місцем, де затонув «Титанік»,

над кораблем, що долав атлантичні води,

над льодами гренландськими і канадійськими тундрами

з відчуттям, що тут пролітав

уже в літаку й він розпався навпіл

на світанні,

і якісь алеути чи ескімоси, словом, якісь молоді народи

із шаманами велемудрими

сина мого в синій курточці, як бога свого, вітали,

коли він упав на берег, а я залишився в небі,

і оце тільки зараз, через декілька років,

повертаюсь на землю

з небесами, вертикальнішими, ніж у Європі,

розсунутішими – від чола пітекантропа до чола homo sapiens.

У моїм рюкзаку – дві пляшки «перцівки» *,

чорна ікра й суто наші презенти:

свідоцтво про народження сина (декілька копій)

і про громадянство своє й батьківство запис.

Тих людей, що дурили мене, я помножити мусив, і мені не потрібно

буде твоєї адреси – вони подзвонять

самі-бо (Бог подзвонить), заповзявся знайти я тебе, континентами

означивши нашу проблему; торонтський аерополь літови-

ща гвинтоподібно

поуз негра у білій сорочці, повз кордони, навзір стада бізонів

авта викинув мене на велетенську стріт і погнав

на пошуки сина рідно-

го, у подорож навколосвітню.

*

Зустріти

у місті цім із уламком світу,

що обвалився востаннє, коли народи,

як птахи піднялися, сколошкані Світовою Другою

і осіли на берегах,

куди їх занесло історії вітром,

і вони обсіли озеро Мічиганське і океанські води

з прибережною смугою,

книгу буття свого тут розпочинаючи заповітом

Новим, наче після Потопу. Янголами в ангарах

літаки видавались, коли сходив по трапу

мов якимсь Чорномором

і виходив на рінь, і дивився, куди потрапив

до Країни Курилика від Господа Бога

і за декілька діб – під саму Ніагару.

[*] Одна з них розбилась у польоті.