«Вокзал, й від Либеді-ріки...»

Юрій Буряк

Вокзал, й від Либеді-ріки

якраз по паралелі –

великі будки-монстрюки

будівника Омелі.

З Безаківської – і за ріг,

і напрямки угору,

де вулиць плетиво й розбіг,

у цеглі зри Горгону.

Ще донедавна тут були

садки й ажурні ґрати,

та в небо крани потягли

будівлю монструвату.

Ліворуч буде дендропарк –

Елізіум… дендрарій…

акація, як Жанна д’Арк,

до відбиття ударів

готується… праворуч ліс

над рукотворним градом,

куди колись Яго?да вліз

з підземним апаратом.

Готується… і парк, і ліс

націлені на крани –

пташиних співів і реприз

це безутішні фани.

Природа чакрами всіма,

усім єством бунтує,

угоди, що готує тьма,

лиш смерть ратифікує.

Навколо бізнес править бал,

б’є в біос, нищить пам’ять,

рве багряницю, як шакал,

і залишає рам’я.