Передчорнобильське

Юрій Буряк

Йшли хмари і, бурунячись у висях,

Висаджували в атмосферу кобальт

Небесних руд, на швидкоплинних вістрях

Росла майбутнього подоба

І кислотою бралася камея,

І зеленіли кучері магічні

На царських ликах, коні Птолемея

У загравах летіли з потойбіччя.

Знов оживала Змієва дорога,

Як у билинах київського циклу

Й вихлюпувала в натовпи з нічого

Отруйну суміш, замість зерен – ікла.

А ті, під непорушною Стіною

Програли час, і почалась облога.

Щоб вийти переможцями з двобою,

Благали знову скинутого Бога.

І разом з піднебесся і до урвищ

Пройшов крізь радіоактивні стріли

Потік із лав ошукуваних юрмищ,

Які за кіньми, звогнені, летіли

В нове життя, і випадали з вікон

Із «України» на майдан Євбазу,

І циферблати числами і ліком

Лякали і зашкалювали спазмом,

І їх несло бульваром на Хрещатик,

По Інститутській вгору до палацу,

Де лютували Галицький і Лаціс

І день у день гачок нагана клацав.

У вулканічних викидах, під багра,

У хаосі й хвилеподібнім русі,

Коли життя проходило, як награш

У грі всерйоз й диявольській нарузі

Йшли хмари, і на палевім кордоні

За блиском, відгарцьований стократно,

Ряд коней розпадався як плутоній

Або ж як на людей – безликий натовп.