Вона

Юрій Буряк

Вона прийшла до тої хати –

Хоча б старим його побачить,

Бо їй казали «йшли солдати».

Бо скільки можна тільки й ждати?

Життя одного не настачить.

Він так хотів її побачить,

Хоч після себе, хоч по тому,

Як стане сивим і незрячим,

Як скаже смерть йому: «Козаче,

Ти не потрібен вже нікому».

Вона, як чайка при дорозі,

Стояла біля того двору,

Коли з’явилась на порозі

Мари старої тінь прозора

І чулось – янголи голосять.

То час межу життя означив,

То гострим лезом час гарячий

Ввійшов у мушлю поміж стулок.

Водою в ноги їй хлюпнуло.

Він так хотів її побачить,

Але життя раніш минуло.