«День настане колись, день загибелі горньої Трої....»

Юрій Буряк

День настане колись, день загибелі горньої Трої.

Давній град упаде, зникне твердь списоносця Пріама.

Зевс Егіох свій гнів на троянців зухвалість потроїть

І егідом жахним понад главами громом обрамить.

І тоді пригадається бій, коли все ще здавався можливим

Дій перебіг інакший наступних подій і учинки

Не залежали так ні від місячних фаз, не звірялись відпливом

Понту хвиль, ані змінами в настрої жінки.

Хто б вона не була – чи Гелена, чи навіть Паллада Афіна,

Коли щит Менелая відбив міднокутого списа Париса

І під мідним запоном і латами зблиснула спина

І коли втікача тої ж миті прикрила завіса –

І в Пріама покоях на різьбленім ложі вистава

Кровозмішення й честі поганьблення гралась.

А на бранному полі на лаву збиралася лава,

Щоб здійснилося те, що пророчив у безумі Калхас.

Муж покривджений зовсім себе вже не тямив,

Образ жінки його віддалявся на астрономічну

Відстань літ, що стягою тяглась тепер за кораблями

І з тілами убитих під гуркіт їх лат оберталась на вічність.