Матриця-2

Юрій Буряк

Якщо зрушити матрицю часу від

дня, який почався з читання Гуерри

і дзвінка Л.В., в інші виміри часові –

до руки, яка вкарбувала міт

про кінець часів і нової ери

чи нової пустки новий прихід,

до грудневого дня, а точніше, ночі,

ще точніше, вечора в той приїзд,

коли потяг у льодовиковий лід

раптом вперся, “Хюндай”… Коротше,

якщо зрушити матрицю часу від

дня з терасою у “Челентано”,

що на розі Львівської, де релікт

наче равлик прилип на розі вітрів

до пожежі в снігу і вогню з фонтана,

то із далечі, яка провіщала кінець,

коло днів – як навколо мішені,

і на тому колі число одне –

дата + жінки, що народила мене

на краю імперії, в степовій Рутенії.

Недалеко матриця відійшла

од числа, від якого кінця чекали

як вистави – і в потягу був аншлаг,

і вогонь апокаліпсису в снігах,

і “Хюндаю” кістка в горлі шакала.

Я приїхав прощатися. Думав, там,

де жерці з верцадлами над океаном,

прораховано час, відведений нам

бути дітьми живими живим батькам –

не пожежі в снігу, не вогню з фонтана.