Орація в пам’ять Іоанна Величковського

Юрій Буряк

1

Усе минає.

Усе мине.

Мовить Господь: “Небо й земля

мимо ідуть”.

Мине дитинство,

отроцтво мине,

юність і мужність минуть,

Старість мине

й перестарілість.

Мине весна, літо мине, осінь мине й зима.

Мовить Господь: “Небо й земля

мимо ідуть”.

Минуть усі літа і всі часи.

Їхня – безмежна путь.

Тільки путі не минуть.

Путь не бува остання.

Усе минає.

Усе мине.

А над усе мине час покаяння.

2

Слава мине і багатство мине,

Честь мине, п’янство і помпа,

Гордість мине й пиха.

Думи високі минуть

і похльобства минуть і пещоти,

Всі пиятики-банкети,

служби і дружби минуть,

Жарти і сміхи,

розкоші, скарби й утіхи.

Мовить Господь: “Небо й земля

мимо ідуть”.

Ради і здради, хитрість і ошуканство,

Кламство, ненависть і зайзрость

мимо ідуть.

Каже Господь про уроду: “Мине!”

І – красота тілесна,

мужність і сила,

І красномовство,

справність, удатність,

драпіжства і кривоприсяжства –

Та над усе мине час покаяння.

Мовить бо вєм Господь: “Небо й земля мимо ідуть”.

Альбо вєм все суєтіє людське.

Климко не буде по смерті,

Не пребуде багатство, не сніиде слава:

Нашедши бо смерть, ся погубить…

Вся сія… вся сія… вся сія… згубить.

Мовить бо вєм Господь: “Небо й земля

мимо ідуть”.

Минуть… минуть…

прочая суєтная незчисленна,

а над усе мине час покаяння.

3

Хороби минуть, пантрування, муки і біди,

сльози, скорботи і кривди,

рани, наруги і голод,

прагнення і нагота,

вбозтво, каліцтво і сліпота.

Минуть німота й кульгавість,

Минуть невпокої, труди і невчаси,

“всякоє злоє” мине.

Мусять минути дві найстрашніші минути.

Мовить бо вєм Господь: “Небо й земля

мимо ідуть”.

Мимо ідуть…

Мимо ідуть…