«екзистенціальна спека пропалює пам’ять...»

Юрій Буряк

екзистенціальна спека пропалює пам’ять

до останнього друга який прориває мовчання

згадкою про авіатора-українця, котрий розбився на “етажерці”

а вчора була презентація альбому Ю.Б.,

яка розбилася в екзистенціальній спеці торік

на Житомирській трасі Занадто багато жертв

як на останню декаду серпня з її спекотними спазмами

народжених під знаком Лева Вночі (приходив Леонардо да Вінчі)

приходили Зубанов

і Толстоусов – відгомін антології того спекотного літа

коли до редакції влітали дивовижні нічні метелики

перед тим як прокинувся могутній ісландський вулкан

Вдень приходив Володя орільський відлюдник

Саме такого серпня в немилосердну спеку

я летів на експресі в його Лип’янку

з вудлищем з пістолетом і зошитом у який мав виплеснутися заряд

загодованості гебістським гачком німоти екзистенціальної спеки

і ось тепер на розпеченій Фундуклеївській

на перехресті де колись зустрів свого тестя п’яним

сиджу із зав’язаними очима через те що нема Володі

через те що багатьох вже нема через те що самотність

у спеку потребує розрядки на кшталт “Стороннього”