Нотатник (ІІ)

Юрій Буряк

1

У протягу лабіринта

як у стамбульській “цистерні”

з вигуком “Хроніка”, характерним

для Ф.М. Ксьонзенка хрипкуватим голосом

з потойбіччя збив з пантелику Артемідора

2

Відчувалася присутність АВТ

присмак фатальності, призвук приреченості

над потоками Стіксу, де риби знебарвлені

ширяють у темній воді.

3

Рука посиніла (без персня? череса?)

чи перетиснута, як після інсульту

Показав Михайлу на перстень

Який у мене замість кастета

Потім подумав, що це – ніби

Натяк

На кару за те, що ніколи руки

на Наталю не піднімав

4

Я знаю напевно: мій предок

чи в еллінських був, чи в римських містах,

звідки те озеро й солодкомовний птах,

звідки розанчики розмарин, і цикад

дзвін у слухові хлопчика – він-

бо не відав і досвід його

був не таким, щоб усе це ввібрати,

щоб усе це згадати?..

5

Пам’яті Ю. Бородай, пам’яті Віктора К.,

пам’яті Нечерди, далі, далі й далі,

життя – як від катера слід

літнього дня на Босфорі.

6

Кіцис про Пітер, вечори Баркова,

із вуст у вуста – перехідний вимпел;

про Рейна, Бродського і Целкова.

Дві чашки чаю тим часом випили.

7

про коктебельців, про міль

тих часів, коли на всьому патина й цвіль,

і письменницький гадючник з Турсун-заде.

Цього не почуєш тепер ніде на теренах СНД.

8

Мушкетик про Шолохова: вчив дотримуватися курсу

партії, досить “смурний” чоловік, а коли напивався,

наряд КГБ його геть волік від очей подалі, а він кричав:

– Який в біса курс! І який Корча…

далі вимикали музику і звучав гімн: «Союз нерушимый…»

9

Щось схоже розповідав Мовчан.

У станиці Вьошенській за парканом –

вольєр з павичами. Задовго до Павича,

не нобелянта! Шурф… Шуфр…

невже некрофілія? – прозвучало,

і тільки птахи у вольєрі: шурх… шухр…