На терасі

Юрій Буряк

Може, в цьому часі проявиться те,

що несло порожнечу,

як се лате,

як усе, що піниться і скипа,

що обмежує як скафандр

і нагадує втечу.

Може, в цьому часі замкнуло вузли,

всколопендрило, нерви

здало у злив

і з відпливом викинуло туди,

де бандурою Бардадим

вокеанює серпень.

І на цій терасі змарнованих літ

не важливим є,

чи засвоять нащадки,

як олів’є,

спогад, гадку, вираз твого лиця,

чи замкнеться замок дверцят

часу на коліщатках.

І на тій терасі на такому ж куті

не зрання так надвечір

крізні путі

перетнуться доторками очей

неопізнаваних речей,

що несли порожнечу,

що під інший астрал відійшли, в нових

засвітилися дрейфах,

серця сновид

або тих, чиї душі у самоті –

і на цьому куті, і на тому куті

безлад безуму, рейвах.