Глодове дерево

Юрій Буряк

Ти залишилось від часів Мазепи стояти над берегом затоки Самарської, було вас багато – глодові дерева не ростуть поодинці, ти залишилось тільки одне понад берегом річки козацької, яка стане іржавцем, гиблим болотом;

глодове дерево на блакитняві неба з розгіллям над пам’яттю самарських братів, що тікають із полону з Азову, скільки птиць на тобі спочивало! скільки зозуль відкувало! глодове дерево понад затокою, раритет степової рослинності, знімок століть: сімнадцяте, вісімнадцяте, я тебе пам’ятаю з середини двадцятого;

ластівки не прилітають, посмітюхи вимерли, черепахи опустились у мезоліт;

а скільки глоду ще над Оріллю! скільки вечорів приходить безсмертниками у затінок глодовий!

займища глоду у Римському лісі над Самотканню у час цвітіння, ні з чим незрівнянна духмяність часу минущого, часу зі шкірою запаху глоду, і колючого віття, на якомусь ще китайки чиєїсь шматки багряніють, клапоть шовку і пасмо із кінської гриви.