Піщані кар’єри
Юрій Буряк
Я їхав з міста окружною дорогою і на вечірньому небі простерлося сіре поле, яке було колись золотими пісками; і воно було всіяне якимись людьми – водій сказав, що то шукачі металу (колись обіч пісків були гори металу Заводу вторинної переробки металобрухту); далі стояли копри – довоєнні, схожі на шахові тури, і новітні, вп’ятеро вищі – формою як сірникові коробки гігантських розмірів, часто чути було звуки сирени, а тоді грюкала “баба”, що пресувала метал, так била в землю, що Вузол атолом ставав, де випробовують атомну зброю, Помпеями під Везувієм, аж трубу кочегарки гойдало і ворони зривалися вгору від стрясання нутра землетрусом глибинним, що вночі перелунював із підземним гудінням Південмашу, де з цього ж металу виробляли ракети “СС”;
я їхав колишнім кар’єром повз колишню оазу озерну, яка за роки нашої зрілості і старіння перетворилася на брудний котлован з відходами масел, мазуту, іржавого залізяччя і пригніченої рослинності; земля колись вибухне і покарає людей, і тих, що зігнулись у пошуках металевих уламків, за які їм заплатять якісь копійки, і тих (чи нащадків їхніх), що “цивілізували” піщані кар’єри, пристановище наших снів про купальниць засмаглих, де води прозорі, де з плота було видно дно і мальків, і хижого окуня, спритного спринтера підводних глибин, з плота, вистеленого зеленим очеретом поміж схилів піщаних кар’єрів, дна океану, русла старого Дніпра і Самари, що поволі зсувалося ближче до пагорбів міста;
за схилами на високих барханах змагалися мотоциклісти, мотоцикли ревли на підйомах і на пагорбах, з яких у дитинстві гнало до наших будинків степові кураї, які в зими безсніжні зловісно повзли на Новомосковськ, на Кільчень, на самарську затоку, як стада диких турів, роги яких вимивало з Дніпра; мотоцикли ревли по слідах кураїв, що на той час уже відійшли в небуття; і все місто, здавалося, ланцюгами ставало по колу на мототреку у кар’єрах з прапорцями команд і республік на довжелезних канатах; усе це тривало до того дня, коли переможці змагань з мотоциклами стали напроти сталевої щогли, з якої належало прапор змагань опустити; тоді й вдарила блискавка в щоглу і грім перекраяв кар’єри понад мертвим десятком звитяжців отих мотогонок і вбив мотодром; так свята ті скінчилися в наших піщаних кар’єрах, по трагедії з мотогонщиками їх на звалище перетворили і частково засипали, насип зробили і влаштували автобазар, де збираються діти тих хлопців, які приїздили по зброю на Хлам, – автоділки і кидали іншого тисячоліття;
і тепер ось я їду на тлі вечірнього неба, люди риються у піску, люди попси і машин, пластмаси і пенопласту, скловати і гуми, хімічних екстрактів різних отрут, забиті й затуркані своїми пророками перед виходом у Невідомість, у Пустелю, в Ніщо.