1. «Летять метелики мої в золотостроях…»

Юрій Буряк

Летять метелики мої в золотостроях,

Вони із літа веслярі, а літо – Троя.

Їм час таке нагаптував, такі узори –

З амфітеатрів підійняв ахейські хори.

Комусь нагадують вони отців вселенських,

Немов полишили в цю ніч собор тридентський.

Та день у день і ніч у ніч сюди летіли

Від Кам’яної ще, гай-гай, прапрамогили.

Штрихи і вигини, хрести, магічні знаки

І наконечники зі стріл плавця з Ітаки.

Сліди від пальців юнаків-херсониситів

І патиною по дузі – в окриллях зшиті

Чи не Климента-папи плащ золотокрилий

В жалобний згорнутий сувій ще до Аттили?

Пройти крізь вічність, перейти з ламкої брили

Його покликав Сам Творець на ваші крила.

Вогонь з підкрилля осява не тільки Трою,

Коли на темряві – багрець, кров під корою,

Там те, чого не прозріва сліпа сучасність,

Там шифри Велесових саг і коди власні.

Над ними хвилі завитків, сліди тюркітів,

Химерно вплетені в ряди латинських літер.

Скальдична рубаність, рядки з альпійських квітів,

Човнів просмолені борти з варязьких мітів.

Гаптарська хитрість чи сльози слов’янське соло.

О легкосте, о золоті на колі коло!

Крізь весь праісторичний жах – одні скрижалі,

Із надр земних у небеса рух по спіралі.

Із крил метеликових все – в спекотні ночі

Пил зоряний, троянська січ і око Творче.