Сумую

Юрій Буряк

Пам’яті Володимира Б.

Йду вулицею Франка, розриває хмари

в небі – це мить – коли гостро

думка про тебе й далекий острах

білий хмарки перед темними яко мари,

так (Ойстрах!) відсутність нагадує

хмарка й розриву спалах у небі –

Лип’янка, Оріль, одинокий (Лембер?!)

і криту, під очеретом, доглянуту хату, (лебідь)

тільки немає тебе в ній

небо знову затягує, хмари йдуть і о певній

годині вихід чорного в сивому –

ось так першого жовтня із хмар проривами

сонце в душу заглянуло золотим

кольором, як лип’янський твій креатив.