1976. Дорожна пригода

Юрій Буряк

У часі тому, що застиг в тумані,

вогні від фар, як проліски під снігом,

і серця маком у пелюсті стигне

там у зеленій сукні pіęknа pani,

krew polska там, льняне волосся, сині

великі очі, проліски і фари,

«ліс Королівський, Гейсмара гусари»,

життя, зупинене на половині

дороги в Тартар… і нові удари

у механізмі зламаного часу

відірваної стрілки і цифіри

з подряпиною поміж «3» й «4»,

стерильна тиша, з білого атласу

халат і світло у кінці тунелю

і обрис тіла матері (чиєї?),

що як життя енергію вертає

в артерії, і поглядом у стелю

ти клаустрофобічно

хапаєшся за звуки, чуєш, як

іде годинник, хоч немає стрілки

годинникової, а хвилинна йде «тик-так» –

угору, отже все триває

і ця каталка, на яку вночі

тебе поклали, мов до моргу в чергу,

є неспростовний доказ величин,

які вивищують тебе над світом мертвих.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

У переломах, сколах і надколах

ти як Апостол у диму картечнім,

тебе чекає у Гребінках школа,

а подумки ти в Ігоревій втечі,

якому теж ввижалась Ярославна,

при вогнищі, що виривало з пітьми

шаманок рухи з танку половчанок

розірваних видінь і візій битви,

квіти в авто… вибухівка…

оболонка вогню огорнула серце…

і ти вилітаєш й вона

понад тобою як Богоматір…

той присмак крові в роті, кров на чолі…

і колір плаття, маків цвіт, мов хірургічний розтин,

що до порідненості кликав,

бувши просто закоханістю чоловіка в дівчину…

щось сталося з її шкірою чи з кров’ю…

макові цятки на білій шкірі…

преревитрати уяви уламками картин

у зміщених площинах епох і образів

у несумісних планах Божественного Промислу

і намірів людських чи почуттів без намірів,

що стати мали б намірами…

та не склалось.