Львівська площа

Юрій Буряк

Сидиш в оазі на Львівській площі,

райські яблучка зліва, а справа – дерево тещі

(іудине, мабуть). БХ – крізь листя вистав-

кові зали (все, що ви наказали,

виконано, маестро!). Точне самовизначення – квітник. Безстрах!

Безстрах літнього перед нелітніми (кінець літа), який знає,

як прискорити час – те прискорити, що насувалося

і ось відійшло, забарилось (у боротьбі за барило!).

Як прискорити час, коли те, що тут

виставлялось, перейде у реальність?..

Але це ще не все: візуальність

не вичерпує наших очікувань і сподівань,

вся ця…рань-ресторань – це не те, що хотілося б нам,

хоча, правда, райські яблучка в цій оазі,

це ще, наразі, не все…

Праворуч – Житомирська, ліворуч – Яр-Вал,

а за спиною як обвал – довгобуд

театральний: скільки народу

вже перемерло (мере астральний!),

а наш віз усе там же: ані руш, закляк

і стирчить, як у горлі міста маслак,

від якого воно вмирає…

Тут колись за радянських часів

був один магазинчик з кав’ярнею –

там у черзі стояли найкращі студентки,

а напроти був скверик, де можна було припалити цигарку

в котроїсь із них і довго дивитись

на вхід до будинку напроти (з торця),

як заходять туди по какао і каву,

і старого угледіти з дореволюційним

портфелем…

на верхівці кав’ярні флагшток затремтів,

закрутивася пропелер,

а за спиною (теж із торця) – гастроном,

який працював до 10-ї вечора,

і маршрутом трамваїв можна було добігти

до закриття, з догом на шворці, й дворами

вийти на кручі понад Подолом,

де жевріли вікна на Воздвиженській і Гончарній,

а тоді повернутись на Павлівську і по чарці

випити з Раком Володею, Лідою й Дітою

(так звали собаку).