До картини І. Рєпіна «Не ждали»

Юрій Буряк

Маляр бомонду імперії,

він завжди зісковзував

у сентименти «прекрасної України».

Не тільки «гетьман» Тарновський біля жерла гармати

в жупані святковому, розшитому золотом.

Не тільки вольниця

запорожців, що пишуть листа султану

(куди там російському мату

навіть у переспіві Аполлінера!).

Хто був прототипом в’язня,

котрого помилували чи котрий повернувся завчасу?

Діти повиростали (без батька), для них він чужий,

дружина його (більше подумки) давно поховала,

мати (що дарувала йому життя) зраділа утробною радістю.

На нього вже не чекали.

І тільки портрети Шевченка і Куліша

не змінились відтоді, як він покинув цей дім.