Інакше
Юрій Буряк
Можливо, ти та покритка й жебрачка,
що з немовлям проходить попідтинню;
можливо, ти в гаремах Емірату,
для секс-рабинь притулках, ждеш клієнта,
що дасть тобі продукт гнилої сперми,
конаючи в тваринній насолоді
на присмерковім дні цивілізацій
у кінецьсвітні дні спецоперацій,
а може, та, якої Флакк Горацій,
якої Флакк Горацій
відцурався, не він, звичайно,
але так, як він…
можливо, ти – та дівчина із траси,
що як тубілка одягла прикраси,
яку знайдуть позавтра у кюветі
в подертій сукні, з символами смерті
з прикрас дешевих…
ти серед тих мільйонів, що як порох
рознесло їх по всіх світах від злиднів,
конкретних ідіотів у погонах
і без погонів приживал проворних,
що вкинули тебе укотре в «порно»,
становище худобини, і соки
із молодої п’ють, бо молода ти;
(де оборонці, де твої солдати?)
і викидають геть у водостоки,
засніджену, забриджену жорстоко;
цей Вавилон, що виродженням зветься,
тобі в кюветі сниться, як Освенцім,
новими людожерами роздертій
під охороною загонів смерті.
Хіба впізнають профіль Катерини?
Твоя ганьба – ганьбою України,
запроданих її земель і вод,
мерзотна плоть (мовляв, як Івлін Во),
тебе мерзота ставить на коліна
для сповіді московським панотцям;
ти мусиш підвестися з бруду й тліну
і шушару, яка тебе обсіла,
струсити з плоті, заки плоть жива;
у тебе відібрати хочуть землю,
у тебе відбирають твою пам’ять,
у тебе забирають море й ріки,
тебе женуть за тридев’ять земель,
тебе женуть край світу з кураями;
тебе наполовину ошукали,
із тебе душу вийняли і мову,
тебе розбудували в розбудову,
кладуть у домовину роздубову…
Змій розжирілий кільчиться, пітон.
Як Єву, спокушає Катерину.
Ти, Єво – Катерино – Наречено,
жіноча парость гетьманськх родів
чи поселянка темна й неписьменна,
селянська мати тих таки рабів,
що поставала з попелу з мечем на
нікчем, псяюх і всіх, кому радів,
з ким благолепствував твій хирлявий, нещирий,
з тавром лакузи пасинок, родак,
що продавав тебе то бузувірам,
то яничарам, то печерним звірам,
коли було інакше, а не «так».