10а

Юрій Буряк

Угору йде й співа драгунський батальйон,

востаннє у каре гусар шикує роти;

на образку її поблискує кулон

і тлом за нею десь Париж чи Авіньйон;

як чотки шарудять Апостолові чоти,

згортається папір від полум’я, на прі

згортаються життя, звучать чужі команди,

стоять льоди уже на Прип’яті й Дніпрі

і верстові стовпи стоять як стопарі,

і тропарі в церквах доспівують шамани

і злодії, метуть подолами під трон,

а хвилями вгорі – чи вороння, чи ряси:

храни його, храни, в патроннику патрон,

хто б цезарем не став – чи Клавдій, чи Нерон…

цих порятує лиш уникнення поразки:

і рекрута, який тут мало не від Альп,

і сурмача цього, і юного корнета,

з двоглавого котрий зібрався зняти скальп,

наїзників, гравців, співців чудових альб,

що кров’ю обагрять на сторінках замети.