«Чернь збунтувалася і знов на бруках Рима...»

Юрій Буряк

Чернь збунтувалася і знов на бруках Рима

палають вогнища і смородом відгонить,

знов на Палалтін тягнуться вози, вода

у Тібрі от-от і замерзне, плебсом

легіонери вимостять бруківку, залізні

палиці по спинах сіромах пройдуться,

прогнеться перед владою історія, мов сука

перед зляганням з твердощелепим цезарем.

Вожді народу збурюють людей,

а він замкнувся у палатах і замовк –

ні, щоб доручить ораторам припудрити їм мізки!

Забити пельки піском з-над Тібру

і сплавити як ліс з десяток найзухваліших

на хвилях у відкрите море,

допоки Тібр крига не скувала –

бодай зберіг би награбоване синками.

Після невдалих сутичок з його легіонерами

бунтівники сховалися по норах, щоб виповзти,

побільшивши потугу, пустивши поголос аж по Сицилію –

нові-старі готуються повстати, погромники,

підбурюють як герострати, погрожують себе спалити

і смолоскипами живими поставити на вуха Рим,

дух обіцяють оживити… громадянства…

розкрити злочини і сни оракулів дешифрувати.

Щовечора вогні з діжок і смолоскипів

освітлюють присутствені місця, палаци, храми –

то віче улаштовують, то марші, штандарти палять,

статуетки з цезарем жбурляють у вогонь,

опудала його на фалосів подоби настромляють…

чим він спротивився народові, щоб так… та хай там як,

допіру не було кривавих боєн, ну, жлобина,

так їх у Римі повно, і ці вожді жлобами постають

як папєрєднікі, що в спартаки рядились.

Один лиш позитив у всьому є – це римська молодь,

можливо, з нею Рим переживе це потрясіння і піднесення нове,

можливо… й він це розуміє… Аби ж то! Він думає,

куди скарби сховати і як синків і рід

не кинути в обійми черні, що мов черва їм обгризе всі лаври,

зведе здобуте нанівець і кине їх Сатурнові у пащу,

котрий лиш тим і марить…

– Цить! Знову чернь сурмить

на збір!