Пантікапей

Юрій Буряк

Коли Євпатор здибив коня і веслами вдарив у Понт

І повів своє військо на південь

Куди сонця повз скарабей,

Я побачив це зором пращура і купон

Кинув у море, коли народжувалась інша країна

Над безоднями вод

І ти був на висоті, зевсоликий мій Пантікапей!

Ти, дозорцю на сторожі полісів, припонтійських міст

Понад Боспором виглядаєш бика і Європу,

Давніх склепів анімаліст,

Наш форпост і КП,

Черепашником осипаєшся, наш акрополь,

Підіймаєшся під сонячні бані, зевсоликий мій Пантікапей!

У твоїх катакомбах кого лише не бувало –

І дорієць, і скіф, і оборонець Керчі тебе

Пізнавав з нутра, і на жест двопалий

Ти з Деметриних строїв

Підіймався із моря,

Спопелілий дощенту і неопалимий,

Зевсоликий мій Пантікапей!

Скільки разів потрапляв ти у пастки,

Скільки ламали тобі хребет,

Але впертий боспорський Євпатор,

Зрощуючи незрощуване і розтрощеного від лабет

Підіймав тебе з праху

Демосфеновим голосом, в якім рокотала рінь,

Підіймався із дна сторіч, зевсоликий мій Пантікапей!

Підіймався хорами над і рядами капел

У капітелях колон

Зневажав полон

Край землі, край Еллади і України,

Зевсоликий Пантікапей!