1. Вранішня

Юрій Буряк

Тягне із метро, як із Аїду,

попід Бабин Яр вагон пірнає

і минає Царство Персефони,

і Плутона в темряві вітає.

Ескалатор на поверхню тягне.

Центр столиці. Золоті Ворота.

Ти по сходах навскосок виходиш

під червону плінфу на майданчик.

Зір твій об шматок стіни черкає

з вензелями Штейнґеля під дахом,

а напроти – вуличка Богрова

і усім відомі меблірашки,

себто товариство «Україна».

А за сквером Золотоворітським

дві будівлі, що стоять віч-на-віч,

пробувають завжди в ностальгії,

особливо та, що звалась «Лейпциґ»,

за часів совкових на генделик

сей шедевр було перетворили,

але, слава Богу, щось лишили

(краще так, ніж творчість мародерів,

на могилах – пензлі хмарочосів,

одоробла й монстри будівельні,

діти групового дерибану).

Ярославів Вал перетинаєш

попід домом, де, казав Гусейнов,

Винниченко у в’язниці мучивсь;

польська амбасада і майданчик,

де в усій красі – ошатний Штейнґель,

леґендарні висяки з чортами

під порталом. Що вони тримають

понад входом, де зловісна брама?

Ось балкон, узорчаті перила

вирвано – можливо, сам господар

скинув їх на комісаршу Розу

та її підручних у шкірянках,

що сюди заводили на допит,

а на ранок трупи забирали

юнаків, дівчат з родин заможних…

далі – флігель, місце амбасади

Індії, та замість Брахмапутри

тут стоять чомусь бомжі з Еллади,

далі над тобою височіє

банк австрійський, профілі, анфаси

маскаронів, ліплених з Родзянків,

у modern’і виконаних зодчим,

караїмська скринька рустикальна,

де звучать музичні екзерсиси –

місце медитацій і відпружень,

скриня потаємного натхнення,

знов апартаменти, й знов Родзянків

чи якихось інших заповзятих

малоросів на державній службі,

тут і досі осідки магнатів,

а була тут Спілка театральна

і любов сердечна і вербальна;

бароковість виноградногронна

із репертуаром біля входу

до театру на високі сходи,

сцени з іподрому, перегонів,

дворики, знадвору непомітні,

в кожній ніші по каріатиді,

голубий будинок і колони

довгі й білі, як Євген Станкович

у музичних творах pro i contra,

бар «Далі» (про Сальвадора йдеться)

і на розі зрізана будівля,

вочевидь, для гужових потреб,

понад схилом – видовий майданчик,

зайнятий узбецьким рестораном,

де акцент бухарський в тельавівський

переходить вельми органічно

у спекотно аномальні ночі

зсунутої із осі планети,

де кальяном бавляться естети,

ресторан «Урюк» на круторозі

виїзду з Франка на вию Валу,

тут кіоск з «Плейбоєм» і «Гордоном»

і нейтральна смуга із кордоном

без «Сегодня», «Фактов», пр. попсярні,

тут – лиш те, що викликає гарні

почуття й емоції, а далі,

перетнувши Вал від «Сальвадора»,

у дворах прихована конторрра

і т. ін., та ін., та ін., та далі.