11

Юрій Буряк

Час пити нам, час бити нам стопою,

Бенкетарі, об землю ударяти,

Для пишних страв салійських нам з тобою

Час ложа олімпійцям прикрашати;

Гріхом вважалось досі нам гекубське

Вино черпати з льохів прадідівських

Коли цариця в безумі до згуби

І Капітолій прирекла, і військо,

Погрожуючи з євнухів юрбою

Державі нашій розрухом і смертю;

З надіями-химерами в запої

Вона хмеліла не від милосердя.

Та спав запал – лиш корабель єдиний

Вогню уникнув і похмільний безум

Мареотійських вин у жах укинув

Її, коли їй в спину дихав Цезар,

Який, за нею женучись, на веслах

Минав Італію… Отак услід голубці

Мчить яструб чи зайців женуть ловецтва

Майстри… всього живого душогубці.

Так Цезар переслідував потвору,

Щоб на ланцюг узяти. Хоч і жінка,

Вона не убоялася напору,

Безсила йти вже стінкою на стінку.

У ній гординя й гонор базилевсів

Змішались разом, встигла усміхнутись,

І злих гадюк притиснула до персів,

Щоб усмоктати тілом всім отруту.

На смерть іти наважилася твердо

Зі страху розвінчання – від тріумфу

Ганебного, коли її, відтерту

Від стражі, у полон помчить лібурна.