Бориспіль: 1998

Юрій Буряк

Коли зашкалюють барометри, і метеоумови

вилонюють з Атлантики торнадо смерч, тоді

долай замети, мчи в аеропорт зимовий,

муровий настрій свій вияснюй через овид

і долітай туди, куди спроможен ти,

означуй ланцюги подій –

не зволікай, лети

за стрілкою назад – нічого вже не вдієш,

лети на континент без пам’яті й зв’язку –

там жде тебе життя в зворотній безнадії,

від українства де американські мрії

відщеплюють людей без вороття,

і випробуй себе на волоску,

бо це є смак життя.

В часи Аль-Каїди й загибелі в повітрі

вже й ностальгії нам страшитися не слід.

Чи муки ці не описав колись Овідій?

Рим відцуравсь його, а світ йому повірив.

Нехай тебе цурається твій Рим,

не стане Риму, буде світ.

Ти номер набери

і через океани продиктуй умови,

і зустріч там признач на межах двох держав,

однаково чужих й по-своєму чудових;

на запобіжник став, щоб не поїхав поверх,

час, коли мають поєднатися дроти,

якщо… але якщо на них іржа,

скажи, що так, це ти

приводиш в рух паси і підганяєш графік

роботи всіх махин і механізмів там,

де в резерваціях серед старих парафій

того шукаєш ти, хто з епітафій

можливість має вибору на смак,

і автор епіграм

вже сів у свій літак.