Жуляни: 1984

Юрій Буряк

У липні, коли ти наближення до Бога обумовиш

появою на пагорбах столиці тих прикмет,

яких чекав, і ось на бутність мрій типових

ти повен міх надій вже ловиш, й на Покрову

летиш туди, звідкіль ти прилетів колись, –

в ковчег родинний чи намет –

поволі роззирнись

довкола, не узриш нічого, що залишив,

нікого не повернеш, знай це наперед,

подякуй Богові бодай за те, що вижив,

хоча, конкретно, пролетівши над Парижем

фанерою, зле нею почуватись:

бери шинелю чи берет –

час ушиватись.

І ти, вшетечнице, тримальнице за пеніс,

у турбулентній грі сигналиш з-під хвоста,

що долар впав, тому що піднялося пені,

і в небесах твоїх уламки шалупені

назавше затулили світло зір;

тому – ніколи superstar!

У штопор – флірт,

якби не те, що на уламках світла того,

у чому проглядає логіка всього,

дві групи крові до одного Бога

наблизили вітчизна і епоха

і Ангел пригорнув крилом своїм:

торкнувся нас, як блискавки вогонь,

і відлетів як дим.