3. Посланниця неба

Юрій Буряк

Ще вчора – безладний вогонь у столиці,

стріляли з дахів по чужих і своїх.

З очей текла кров. Це були очевидці.

На гребенях безуму – вихору звих,

де спецпризначенці і платні убивці.

Майдан ворушивсь, як поранений бик.

І неба посланниця, як богодіва,

склепляла повіки убитим, усім –

як втілення іншого імперативу,

не шлях у нікуди, де кров на косі,

як мати й сестра і як всемилостива

провісниця долі і кращих часів.

P. S.

А далі? А далі іржава машина

ошкірилась жерлами танків, гармат,

і вбивці, зібравши кривавий ужинок,

забігали знову (авжеж, недарма!):

на півдні будиночки із мезоніном

були їм вготовані, а не тюрма.