2

Юрій Буряк

Якщо зсунути матрицю часу від

дня цього до станційного дзвону

на платформі рідного міста

одного із імператорів, і від станції вниз

на автобусі поминути зону

з яхточкою на обрії,

де одвіку селився робочий люд

і повз вивіски й труби по горизонталі

крізь аміачний дим перетнути греблю

і тоді як тенісний м’яч на корті в Уемблі

перекинутись у мальовничий рай

із мальвами й вишнями-петриківчанками,

Грицем почуєшся – кроликом,

що на зміїний погляд Чурай

(тієї, котра Маруся), як під гіпнозом

їде назустріч смерті (їде на зустріч…) –

в поетичний рай, де якнайсуворіша проза.