Іван Мазепа. Літо 1709

Юрій Буряк

З пошкодженого часом листа мазепинця

I

Ім’я Хмельницького блажим –

біда й забойство

московське випалили степ.

Мазепа Іван Степ.

утік і, на пере?пусті

зашпортавшись, як мрець лежить,

прийняв би смерть він замість посту.

Оце так гепнувся!

Тепер і ми йдемо під стяг

із маєстатом

Господнім. Крим

вже остиг, тому, крім

розбитих шведів, марна річ

на когось сподіватися.

Мирович, Орлик, мало мати

їх – треба армії –

ім’я Хмельницького блажим…

ІІ

Рука незвитяжона нас веде –

примарився той день,

коли і ми повернемось

укупі, з нас кожен вольностей боржник.

Земля отчизни безборонна

осквернена през шаблю кров’ю.

Той день гряде!

ІІІ

Згадав: средь обозу войскового

благородний Василь Кочубей,

суддя генеральний;

Іван Іскра, полковник полтавський…

посічені

за пісню Мазепи, за доноса

на неї Петру…

Пісня Мазепи

Всі покою щиро прагнуть,

Але в різні боки тягнуть;

Той направо, той наліво,

А всі – браття, як на диво!

Від любові крок до згоди,

Пам’ятайте Жовті Води:

Від незгоди всі пропали,

Самі себе звоювали!

Гей ви, браття, час вже знати,

Що не всім нам панувати,

Не всім дано всеє знати

І речами керувати!

За взірець судно берімо

І людей всіх полічімо:

Там стерничий сам керує –

Кораблем стерно правує.

Бджоли бідну матку мають

І за нею потерпають.

Зглянься, Боже, на Вкраїну

І згуртуй нас воєдино!

Єден любить і погани,

Кличе: “Гей, ви, отамани!

Йдемо неньку рятувати,

Їй не даймо погибати”.

Той ляхам за пензі служить,

По Вкраїні вельми тужить:

“Рідна матінко старенька,

Чом така слаба ти, ненько?”

“В різні боки рвуть щосили,

По Дніпро вже турки сіли.

Через те слабою стала,

Вкрай охляла й занепала”.

Третій Мо?скві толерує,

Вірнопіддано слугує,

Ще й на неньку нарікає

І недолю проклинає.

“Було б краще не родити,

Ніж у бідах животіти!

Звідусюди ворогують

І вогнем й мечем руйнують”.

Ані шани, ні поваги,

Ані слушної зневаги –

Мужиками називають,

А підданством дорікають.

Чом братів ти не учила,

Чом від себе їх пустила?

Було б краще об’єднати

Всіх – і лихо це здолати.

Сам я, бідний, не здолаю,

Та хіба що заволаю:

– Гей, панове генерали,

Чом себе так занедбали?

Й ви, полковничеве панство,

Без політики підданства

Всі візьмемося за руки –

Не дамо гіркої муки

Своїй неньці більш терпіти!

Воріженьків будем бити!

Самопали набувайте,

Гострих шабель добувайте,

І за віру хоч помріте,

А свободу бороніте!

Тим хай буде вічна слава,

Хто здобув шаблями право.

IV

…благородний Василь Кочубей,

суддя генеральний;

Іван Іскра, полковник полтавський…