Лукаш

Юрій Буряк

У рухові сяйнистих водограїв

розкрити мови мушлю голубу –

скарбник, що переходив за добу

у зв’язці чи без неї Гімалаї

і шлях долав, хоч би який той був.

Я бачив чоловіка, вже старого

(серед зими він йшов у піджаку)

і думав, скільки ж треба це акул,

щоб дух його, який витав круг нього,

тримати на чавунному замку.

Я думав, що біблійним Гавриїлом

старий зійшов, звістивши благовіст,

написаний для нього акафіст

творіннями його тримався тіла

і сам Господь рукою креслив зміст.

І генії, з котрими він водився,

із фаустів й бокаччієвих пань,

всім гамузом фламенко і зітхань

на бестіарій тисячами тисяч

слів дерзновенних клали філігрань.

Аполлінер і Гете, як і Лорка

з Сервантесом, обличчям до млинів,

йому допомагали стільки ж днів,

на скільки Бог розбив для світотвору

відтинок часу в дискурсі земнім.