Петро Могила

Юрій Буряк

Хто стріляв у цього юнака?

Продзижчала стріла.

Але доля у нього така,

що не смертю ввійшла –

повела його в Небо, де Бог.

Він один був за двох і сімох –

проти вічного зла.

Із води міг зробити вино,

оживити мерця

і влетіти в розбите вікно,

і просити в Отця,

Сина й Духа прощення усім.

Всі ж бо стріли ворожі над ним

пролітали, як ця.

І до мирра торкаючись, міг

він зціляти удів,

і зіткнути лобами умів

превелебних отців,

щоби дбали про стадо своє

і не тішились тим, що вже є,

а шукали шляхів,

що курились колись від ходи

не протятих ще стіп

і на землю ступали, сюди

і туди, де осліп

цих ось пастирів зраджений люд.

За людей він постав – не за юд –

Як Борис і як Гліб.

Не казав, що мав кров голубу,

в обороні за всіх;

і хоч довго лежав у гробу,

на чолі танув сніг.

Скоро ріки забагряться в кров

і підніметься ліс корогов.

Але він переміг.

Десятинна, Софія, Печерськ –

Київ був перед ним.

Кажуть, встав і пішов до печер.

Звідти світ боронив.

Як у Хотині шаблю щербив,

і, Христового воїнства син,

мав із терну і німб.