Київ напередодні

Юрій Буряк

Від мурів університету

аж по самий забрьоханий Євбаз

неоном переблискує бульвар;

вздовж нього чи, точніш, парапету

згори летить заморський тарантас

і кучер понад кіньми – як Ікар!

Весь київський бомонд у зборі,

Богров ховає “пушку” під сукно;

“панове, спокій!”, “пречудовий кадр!”,

“бонжур, мадемуазель!”, “міледі, сорі!” –

і розверзається, мов океану дно,

жандармами оточений театр.

Стрільця везуть до “Капоніра”,

в’язнична будка, двоє вартових,

бруківка під підковами дзвенить;

закутого, везуть його, як звіра,

та, хоч і миршавенький чоловік,

північний не прокинеться ведмідь.

У Богоявленському весь світ,

щось янгольське виводять голоси;

з-під шапки підставляє всім вітрам

волосся непокірне Маккавейський;

і жолобком горять не для краси

Христові сльози в дереві, як шрам.

Богема у “Континенталі”,

на Миколаївській, аншлаг;

і сінема, і футуризм;

і невиразний відблиск сталі;

коса на камінь не найшла,

та смерть косар боготворив.

Бурулі падають і сніг рябіє крином,

у Пущу кличе приміський трамвай;

у муфточці із хутра теплий скарб,

за ним легенька блузка з крепдешину;

поставить куля крапку під роман;

з гармат стрілятимуть у храм.