Затонський

Юрій Буряк

На старій кіноплівці помітив,

що Отаман Верховний не любив міцних цигарок

чи не вмів палити;

Гітлер поминає Пілсудського і в Петлюри бере урок,

люди мистецтва, і не тільки, еліти

нервова затяжка, жестикуляція німого кіно і прицмок,

чи в нього змерзли ноги, чи відлити

хоче, чи ревнощі роздирають перед Грушевським і Винниченком…

а ось Раковський, добре виголений і вмитий;

Постишев, жертва своїх людожерів, нікчемний

Хрущов, ніби окропом згори облитий,

дивиться в папірця – чи доноса читає, чи кремлівський темник.

На трибуні 30-х нарком Затонський

із хлопчиком, в якому ти впізнаєш академіка,

Дмитра Володимировича, трошки

повіяло казематами, кулями, епідемією

терору, коли апарат Ягоди з усіма і себе укоськав,

але це так, між іншим, до теми…

цього хлопчика пам’ятаю

старим і мудрим стовпом української германістики;

доля помилує, але він у німому кіні того ще не знає,

що батька його повісять

чи розстріляють (яка різниця!), бо уто(ка)пістом

був (батько), а всіх утопістів утоплять, кінці у воду сховають,

а хлопчик вижив і дожив до часу,

коли чесних трударів-кілерів братимуть на роботу,

дивлячись на послужний список і просування драбиною

службовою, як призовників запасу

цілком офіційно, коли посідання високих місць

рейдерами входитиме у моду

і це будуть представники того ж класу, що підлягав “розходу”.

Цікаво, що він думав про це,

хлопчик хроніки 30-х, що став

академіком, який вивчав германістику і помер півтора роки тому…